Про Гайдеґера, стародавніх греків і китайців, і сучасних японців

Питання зв’язків між Гайдеґером і стародавніми греками, а також всякими різними азіатами регулярно випливає в моїх розмовах з різними людьми, в тому числі і тут десь в цьому блозі спливало вже, переважно в розмовах з Костем. Ну то ось моя недо-експертна опінія про такі зв’язки. Недо-експертна, бо я цих питань спеціально не відслідковувала, тим більше в повному обсязі, крім, частково, Гайдеґера про Анаксімандра.

Гайдеґер прославився своїм питанням буття і значення буття. Десь мабуть від середини життя і до кінця, він виразно сприймає це питання не як абсолютне, а як епохальне. Епоха визначається тим, яким чином буття себе проявляє чи приховує, в яких формах і констеляціях. Гайдеґер бачить що епоха теперішня довершується, і водночас вироджується, відповідно є сенс якось спробувати вслухатися чи принаймні якось готуватися до епохальних змін, щоб коли вони настануть, не прогавити їх, а почути і відповісти (це складна тема, має до діла з богами і смертними, і їх роллю, я зараз не буду розписувати, але якщо раптом комусь цікаво – питайте). Він багато працює над тим щоб відслідковувати зміни всередині цієї епохи, вона для нього починається з Платона, Платон перший в “західному” світі починає мислити метафізично, фактично історія західної філософії є історією метафізики (що саме це значить – то теж інше питання). Він намагається якось продумати, спробувати, чи можливо, і якщо так, тоді як саме, мислити не-метафізично. Він навіть з часом відмовляється називати свою філософію філософією, бо для нього саме поняття філософії є терміном західної метафізики, натомість він говорить про “мислення” – Denken.

Так от, для того, щоб якось почати відчувати це не-метафізичне мислення, можна спробувати пошукати підказок в до-метафізичному. Тому Гайдеґер дуже серйозно займається греками – він прекрасно знає ранніх поетів, і вони йому допомагають мабуть відчути контекст того, як тогочасна мова працює в поетичному прояві (на відміну від, скажімо до-метафізичного мислення, а це в свою чергу на відміну від метафізичної філософії). З ранніх поетів в нього є Гомер з Гесіодом, це 8-7ст., з пізніх він любить Софокла, а з “мислення” – дуже мало фрагментів Анаксімандра (7-6ст), досить багато фрагментів Геракліта (6-5ст), і великий суцільний фрагмент Парменіда (6-5ст). Традиційно Сократа записують в наступний період з Платоном і Арістотелем, але наскільки я розумію, Гайдеґер про Сократа трохи іншої думки, втім, про нього Гайдеґер тільки між іншим говорить в тому, що я бачила, а не так як про інших – де він по цілому окремому лекційному курсу прочитав про Геракліта і Перменіда, а до Анаксімендра по кілька разів повертався в різних форматах. Він багато від них бере, часом в речах, які може неочевидні, бо настільки грунтовні, що їх легше не помітити, ніж помітити (одна з ознак метафізики – власне непомічання і ігнорування “грунту”), ми тут про це трохи розмовляли, не погоджуючись з Ґадамером.

Ну то ті ранні до-Платонівські греки-мислителі якраз по часу накладаються більш-менш один з Лао-цзи, і два – з Конфуцієм. Не дивно, що є спокуса їх порівнювати. Якщо глянути поверхово, складається враження, що вони ці греки з китайцями можуть тематично, символічно, і навіть за “стилем” перегукуватися. Але, і це “але” тут дуже важливе, Гайдеґер надає величезної ваги мові, і живому, справжньому, відчуттю мови, власне тому, я думаю, Гайдеґер, на відміну від сучасних Гайдеґеріанців, дуже мало і дуже обережно висловлювався про східних мислителів – я буквально може раз десь бачила щось про Лао-дзи здається, але і то дуже і дуже побіжно. Якщо він навіть не міг користуватися перекладами стародавніх греків, і власноручно їх переробляв, то як би він взагалі міг довіряти перекладам китайців, японців чи індійців, не знаючи мови? Тим більше в той час, коли переклади робилися західними людьми з західної точки зору, без належного відчуття культури, традиції, і самої мови теж.

Тому я часто не вірю ні Гайдеґеріанцям, які пробують притягнути Гайдеґера за вуха до сходу, не відчуваючи при цьому сходу, ні сходознавцям, які роблять те саме, мабуть не відчуваючи Гайдеґера, і не бачачи, наскільки обережно він ставився до міжкультурних відмінностей, і наскільки вперто не робив жодних виразних міжкультурних тверджень, принаймні в стосунку до Азії. Ото я відвідала була один курс у фрайбурзькому університеті (це типу сам центр Гайдеґеріанства) поважної пані професорки, експерта з пізнього Гайдеґера, курс називався “Речі” – “Die Dinge”, дуже доречно в контексті пізнього Гайдеґера. І казав мені Сем, як я туди їхала, не сильно від них чогось чекати, а я йому не повірила була, думала, все-таки ж Фрайбург (!). То я там мало не впала на лекції (добре що сиділа), коли пані професорка на повному серйозі почала розказувати, що вона зараз працює над традиційними японськими віршами, в перекладі (!), не знаючи японської мови взагалі (!!!).

Може це ще якось би можна було напів-виправдати, якби Гайдеґер про це нічого не казав, але ж він казав, в збірнику пізніших текстів про мову і поезію “Unterwegs zur Sprache”, який пані професорка просто не могла не знати – це один з двох мабуть найважливіших збірників про мову і вірші, всього лиш 12й том, в першій і основній частині загального зібрання творів. Ця книжка ще за життя Гайдеґера була видана. Так от, там є один текст, у формі діалогу (таких лише кілька Гайдеґер написав, в цьому випадку важливо, що це саме діалог), називається ” З розмови про мову. Між японцем і тим, хто питає.” (Якось так, англійський перекладач чомусь трохи спростив назву.) Так от, якщо раптом комусь цікаво, наскільки простим чи складним з точки зору Гайдеґера, може бути взаєморозуміння в сенсі мови і культури (грубо кажучи) між західною людиною і східною – прочитайте перші п’ять сторінок, якщо хочете почати розуміти, чому саме така в Гайдеґера позиція – прочитайте перші двадцять. Можна і цілий текст теж прочитати, я сама його повністю вже давно не читала – останній раз мабуть якраз коли у Фрайбурзі була. Ось тут можна скачати або прямо он-лайн почитати англійський переклад https://www.uploady.com/#!/download/10OLJqC~6P_/Bbezx2QIZd2g9m1w,
або якщо так не підходить, чи треба німецький оригінал – свистіть, я поштою вишлю файл.

Сем мій, між іншим, спробував провідчувати те до-метафізичне світосприйняття і світо-ставлення через мистецтво і тіло, а не через текст. Це з одного боку має свої обмеження, але з іншого відкриває інші можливості, і дало Семові дуже частковий, а все ж доступ до тих “культур”, від яких ми не маємо текстів взагалі, але маємо твори мистецтва. Тому власне і Мерло-Понті – ключовий для Сема, і метод його – не просто герменевтика, а герменевтика тіла. Сем любив казати “artworks are made by bodies for bodies”, і тому власне “body understands artwork”, своїм тілесним спосібом, точніше, величезною кількістю своїх тілесних способів. Тому Сема читати офігєнно цікаво, і хоч в людини яка не працювала таким чином часто може виникати скептичне ставлення до того, наскільки взагалі можливо щось справжнє провідчувати, артикулювати і зрозуміти своїм вла ним тілом (ну бо ми діти метафізики, один з результатів якої – тотальний суб’єктивізм і соліпсизм), але якщо самому спробувати, через якийсь час починаєш дуже чітко відчувати, як саме воно працює.

Про імена і ніки, про богинь

Розмова про імена і ніки на ФБ з Mink Slaughter:

Mink Slaughter
Stealing Milady DeWinter’s question. Are you comfortable with your given name? Would you change it if it was easy and free to do so? What name would you pick?
I’d pick Natasha.. Margaret Ann Resin wanted to call me Natasha, but my dad obstinately fought her on the choice.

Mar’yana Svarnyk Yea, never liked my name… Wouldn’t like “Natasha” for obvious (for any Ukrainian-speaking Ukrainian) reasons. Іut i could pick out a nice “ukrainian” name for you :))). By the way, the Ukrainian colloquial version of that N-name is “Natalka”. It doesn’t particularly suit you though…

Mink Slaughter What name would you pick for yourself Mar’yana Svarnyk?

Mar’yana Svarnyk I have an indian nick-name I’ve used for years now for blogging – candrika (phonetically speaking in English chandrika would make more sense but i refuse to anglify sanskrit transliteration). I’ve also used Persephone for a while, but that’s a character, rather than just a name. What normal name would you call me, since you are dishing out?

Mink Slaughter Minerva.

Mar’yana Svarnyk No, really? How do you even pronounce that in English? :)))

Mink Slaughter I don’t know enough Indian names, but that was the first place my mind went. Then it settled on Minerva. I thought of Athena first, but settled on the former. But that’s only because I confused it with the Greek over the Roman, so I’m actually going to have to go with Athena, my first choice.

Mar’yana Svarnyk I could easily live with Athena, but, you are right, Minerva in the original Latin pronunciation sounds better. Still having trouble with the English version though… :)))

Mink Slaughter Actually, no, I got confused and second-guessed myself. I thought Athena first, but picked Minerva because I decided that was the Greek. But my first choice, Athena, is what I want to go with. It sounds more kick ass anyway.

Mar’yana Svarnyk It’s the other side of Persephone, you know?

Mink Slaughter Demeter is the other side of Persephone … at least in my mind.

Mar’yana Svarnyk no, Demeter is the mother-character. Both Persephone and Athena are “daughter” characters, both were sort of separated from their mother, same father. Athena is light, Persephone is darkness, at least symbolically, for a third of the year. Both extremely dignified and powerful. Both childless.

Цікаво, що на одному феміністському сайті http://earlywomenmasters.net/demeter/ який знайшов Кербасі, де є гімн до Деметри в оригіналі і з англійський перекладом, і багато всяких картинок, улюблена Семова Пеплофорос проінтерпретована як Персефона. Вона стоїть на Акрополі, в храмі Афіни, але, в якомусь сенсі, (так вважав Сем), хоч і приносить Афіні жертву, чи дар, чи данину, але робить це субверсивно, на відміну від інших скульптур, лівою рукою, а не правою – вказуючи таким чином на землю, архаїку, темряву, і т.д., тобто нагадуючи про до-класичні, до-Афінівські “цінності”. Може згодом запощу уривок з Семової книжки.

Про Еродія, вдячність і їжаків

Вдячна театрові Курбаса, що десь під кінець мого школярства своїми виставами відкрили мені Сковороду.

Цілий минулий тиждень пройшов під знаком ліцею (з попереднього поста), за це можна подякувати Фейсбукові – там спочатку виклали відео з нашого найпершого дзвоника, а потім ще й з останнього дзвоника наших прямих попередників, перших випускників ліцею, які були нашими натхненниками, ну і пострахом також – вони приходили до нас на “колоквіуми” і всякі інші усно-письмові здачі, особливо з фізики, але й з математики також, і “мучили” нас – так це в нас називалося – приймали здачі і ставили оцінки :). Я ще може колись про це більше напишу.
Еродій дуже доречний в цьому контексті не в останню чергу тому, що ненасильницька наука старого лелеки співзвучна багато в чому з атмосферою ліцею. Наших вчителів інакше як благодійниками (якраз в Сковородинівському сенсі) не назвеш.

Ну і третє, чим важлива мені ця цитата, яка нижче, і через що я її власне і віднайшла – це мудрість їжака, грецька приказка (чи не Езопівська?), яка для мене є знаком мого підходу до філософії. Я би навіть сказала, що власне такий підхід є підходом герменевтичної феноменології Гайдеґера, на відміну від лисичого пост модерного підходу. Йдеться про протиставлення між глибиною (Гайдеґер часом каже, що важливо не прийти кудись на шляху мислення, а навпаки, важливо залишатися на місці, мислити ту саму одну думку), і поверховою ерудицією. Щось таке.

Enjoy.

Пишек. Убо что ли есть благо родитися и благая природа есть что ли?
Еродій. Благая природа и врода есть благое сердце.
Пишек. Что ли есть сердце благое?
Еродій. Сердце благое есть то же, что приснотекущій источник, точащій чистыя вЂчно струи, знай, мысли.
Пишек. Что ли суть мысли?
Еродій СЂмя благих дЂл.
Пишек. ДЂла же благая суть что ли?
Еродій. Добрыи плоды, приносиміи богу, родителям, благодЂтелям в честь, славу и жертву.
Пишек. Зачем же мнЂ сердце твое не видно?
Еродій. ТЂм, что древеснаго корня не видишь.
Пишек. А ведь вся влага от кореня?
Еродій. От сердца же всЂ совЂты.
Пишек. Кая же твоя природа или врода? К чему ты рожден или врожденное тебЂ что ли? Скажи, молю! / 7/632 /
Еродій. Благодарность — вот вам начало и конец моего рожденія!
Пишек. Ах, мой боже! И ты на сем одном храмину щастія основал? Тако ли?
Еродій. Ей-ей! ТритысящолЂтная пещь неопално соблюла притчу сію: «Много хитростей знает лис (Б), а еж одно великое».
Пишек. Но может ли от дождевных безгодій спасти сія, так сказать, куртая и куцая куртинка?
Еродій. ДовлЂет, как ковчег.

(Б) Еллинска пословица есть так: Πολλά μέα οίδεν ‛η ’αλώπηξ αλλ’ ’εχίδνος έν μέγα, римски: Multa novit vulpes, sed echinus unum magnum. Прим. автора. \107\

http://litopys.org.ua/skovoroda/skov205.htm

Heidegger’s Ister, the homely and the unhomely

The choral ode in Antigone, which Heidegger discusses in detail in this course talks about human beings and what they seek in life, about death, about what they achieve and fail to achieve. In the first lines of the ode, human being is places within the manifold manifestations of the uncanny, and called the most uncanny of all. Then the chorus sings of human pursuits to conquer the sea and the earth, the animals, but also language, governance and the everyday life. It concludes: “Everywhere venturing forth underway, experienceless without any way out/ he comes to nothing.”(HIE82)[1] A similar tension of continuous effort which in the end does not satisfy the seeking, is also described in the realm of a πόλις, a particular historic site, into which human being is placed, and within which it lives, dealing with entities. The ode concludes with not allowing those who carry out such things anywhere near the hearth.

Heidegger says, that the decisive word of the beginning of the choral ode, as well as of Greek tragedy in general, is τὸ δεινόν, which Heidegger translates as das Unheimliche, the uncanny. According to Sophocles, the uncanny is manifold, yet human being is the most uncanny of all. (HID74, HIE61) The notion of uncanniness is familiar to us from Being and Time, where Unheimlichkeit is a mood that accompanies angst as the basic “state-of-mind”. It is an uncomfortable feeling of “not being at home”, and human beings flee from uncanniness by turning away from it and towards the entities within the world, which provide the familiarity, security and possibility to lose oneself in one’s daily concerns and involvements. (SZ188-190) The opposite to the uncanniness in Being and Time is “being-at-home”, “Zuhause-sein”, which is the “tranquillized self-assurance” of the “they”. This “being-at-home” is only seen in a sense of Dasein’s inauthentic turning away from its own being and finding comfort in the involvement with other entities. However, this “at home” (“zuhause”) of Being and Time is not always the same as “at home” (“daheim”) and “homely” (“heimisch”) of the Ister lecture course.

In the Ister lecture course, Heidegger chooses to translate Sophocles’ τὸ δεινόν as das Unheimliche, the uncanny, because the word “uncanny” (“unheimlich”) is related to the word “unhomely” (“unheimisch”), and both these words have within them the root “-home-”(“-heim-“). It is this original meaning of the word “unheimlich”, which is related to home, that Heidegger is interested in.

“We mean the uncanny in the sense of that which is not at home – not homely in that which is homely. It is only for this reason that the un-homely [das Un-heimiche] can, as a consequence, also be “uncanny” [“unheimlich”] in the sense of something that has an alienating or “frightening” effect that gives rise to anxiety.” [2] (HIE 71)

Heidegger continues, by making another step beyond explaining the connection between the uncanny and the unhomely, by suggesting an interpretation of Sophocles, that talks of a human being, as someone whose care or concern is to become homely:

“In that case, Sophocles’ word, which speaks of the human being as the most uncanny being, says that human beings are, in a singular sense, not homely, and that their care is to become homely.” [3] (HIE 71)

Continue reading

Peras

Навіяне цим ось постом шановного .

Поняття межі важливе в моїй роботі (в першу чергу завдяки Гайдеґерові, він про це поняття кілька разів говорить, але також, хоч і не прямо, Мерло-Понті), в мене навіть здається колись такий тег був, але витерла його, бо так і не наповнився – от візьму відновлю.

Минулого тижня робила свого роду maintenance своєї університетської робочої скриньки, і набрела там на лист дев’ятирічної (здуріти!) давності власне про те. Сем в класі щось говорив був про experience, ми тоді читали були його свіжо-написаний манускрипт з феноменології тіла, і там воно десь теж було. Ну то я пішла в непрофесійну етимологічну розвідку. Осьо архівний лист:

I could not resist a temptation to go to the library and check out etymology of “ex-peri-ence”. You might find interesting, here is what I found.

I went through a dozen of english etymological dictionaries, they define it as “knowledge due to trial, testing”,
derive it from Latin experiri – to try out, to test (thus expert)
in turn from Latin ex & periri – to go through (they relate it to “peril”, thus risk, trial).

But none of them related it to Greek peri, peras (around, about, beyond, boundary, etc – the one Heidegger likes so much), which I would expect it to be related to.

So, then i went to “The Roots of English” by Robert Claiborne (1989), there they have a number of “per-” roots.

per-1 – through and forward, also before; Latin pre-, primus, per-, pro- , priv-; Greek protos
per-2 – to lead, to pass-over, to go on a journey; Germanic ferry; Latin portus
per-3 – young animal
per-4 – to try, to risk; Germanic fear; Latin peril, experiment, experience; Greek pirate
per-5 – to strike; Latin press, print
per-6 – to traffic in, to sell; Latin price, Greek porne.

So, the “oficial” source for experience is per-4, and because they relate it to Greek pirate – i went to check what they say about pirate, to see whether there is the connection to Greek I’m looking for.

“A Comprehensive Etymological dictionary of the English Language” by Ernest Klein (1971)

Pirate – from Latin pirata from Greek peiratos (peiratus?) (one of the two due to my limited knowledge of Greek alphabet) – from peiran (peiron?) – to attempt, to attack from peira – trial, attempt, experience. (This sems to link per-4 and per-5 – attacking and striking)

In that same dictionary the root per- is derived from Latin per – through, across, over (per-1), in turn derived from Greek peri – around, about, beyond (the one I’m trying to connect to experience), and related to Greek peiro – “I pierce through” (which seems to be linked by meaning to per-5, and by origin to per-4 through Greek pirate), as well as to Greek poros – passage (which seems to relate by meaning with per-1, per-2 and per-6)

This way is seems that all the meanings of per except per-3 could be related. I also makes sense to relate them together phenomenologically – going about, around and beyond with trying things out, with traveling, passage, with danger, with pirates who go out into the sea but also attack and break through, with ferry and sea-port, with trade, exchange???

Does it only seem to me that “around, about and beyond” of Greek peri is the “original” meaning, from whoch all others originate?

Heidegger про драму в греків і про Антіґону

Знову повертаюся до свого дисера і до Антіґони, бо треба взяти себе в руки (чи навпаки – зважитися, і відпустити себе?) і дописати кілька (а то може значити десяток) сторінок про роль/важливість Антіґони. Тому вкотре знову перечитую той кусень Гайдеґерового Істера, про який я недавно згадувала у пості про Вайтарну і мертвих.

Ось продовження того, що я цитувала там:

παθεῖν τὸ δεινόν. παθεῖν: to suffer, to bear. This first of all entails that the unhomely in nothing that human beings themselves make but rather the converse, something that makes them into what they are and who they can be. Here, however, παθεῖν does not mean the mere “passivity” of accepting and tolerating but rather taking upon oneself – ἀρχὴν δὲ θηρᾶν, making it through to the end, that is, properly experiencing. This παθεῖν – experiencing the δεινόν – this enduring and suffering, is the fundamental trait of that doing and action called τὸ δρᾶμα, which constitutes the “dramatic”, the “action” in Greek tragedy. Yet this παθεῖν is also the proper relation to the δεινόν, taking this word in the entire fullness of its essence and its enigmatic equivocality.

In the Greek tragedy the “heroes” and “heroines,” if we may use these terms at all, are neither “silent sufferers” nor “martyrs” in the Christian sense, nor those “masters” set out amid a great din and extravaganza in the modern dramatic artwork. “The tragic” is not to be measured as modern human beings think, according to the passion of which we can have a psychological “lived experience” and that belongs to the person of genius, but rather according to the truth of being as a whole and in keeping with the simplicity in which it appears. This is why in the Greek tragedy virtually nothing occurs. It commences with the downgoing. What is the “uncanny,” in which Antigone knows she has been ultimately counseled, acquainted as she is with the foreboding, the perilousness, and the gravity of this counsel? The uncanny is nothing other than this: the fact that she takes as her all-determinative point of departure that against which nothing can avail, because it is that appearing that is destined for her (ἐφάνη, l. 457), and of which no one knows whence it has arisen. In fittingly accommodating herself (παθεῖν) to this, Antigone comes to be removed from all human possibilities and placed into direct conflict over the site of all beings and into a sublation of the subsistence of her own life. Antigone is within the unhomely in a way that exceeds every other being unhomely. She looms over the site of all beings not merely like Creon, who in this way also looms high therein. Rather, Antigone even steps out of this site altogether. She is utterly unhomely. (HIE 103)

Оригінал, якщо раптом комусь цікаво.

Маніла мене манила :)

Якось ніколи мене не тягнуло в Азію (крім Індії). В Австралію – так, і навіть в Південну Америку, хоч не так сильно як в Австралію, а в Азію – щось ніяк.

А тут раптом на початку лютого прислали запрошення на наш медитаційний семінар біля Маніли, і я відчула, що мені туди треба. Не захотіла, чи зацікавилася, а власне відчула, що це воно. Семінар з нагоди Будди Пурніми (вона цього року випадає десь на 24-25 травня), тобто ми, хоч і не буддисти, будемо святкувати Будду…

Це взагалі трохи сюр – ми в якомусь сенсі такі еклектичні, що нас не розуміють і недолюблюють “праведні” християни (може й буддисти також, але я їх мало знаю). Мені закидали злегка обурюючись, що, мовляв, чого ви взагалі Різво святкуєте, ви ж не християни – так ніби християни запатентували різдво, і мають на нього ексклюзивне моральне право з підписом і мокрою печаткою від самого Бога… Але в іншому сенсі ми зовсім не еклектичні, радше це такий підхід, що принцип, якому ми насправді поклоняємося настільки первинний, що легко інтегрує в собі численні пізніші форми і прояви. Ну але про це колись іншим разом.

Ну а щоб двічі не вставати (тобто щоб так далеко на такий короткий час не летіти), заодно вирішила по дорозі знову до Індії залетіти – бо минулого разу склалося враження, що мені її зовсім трохи не достарчило. В студентів моїх останній екзамен через два тижні, цього літа я не працюватиму, тому спочатку буде відпустка, а потім сподіваюся серйозно посунути дисер, може дійсно за три місяці до вересня якийсь кусень напишеться.

Осьо розклад моїх польотів, якщо раптом комусь цікаво.
Continue reading