Good point but poorly communicated

Витягла з папки десятирічної давності ессе – про ту картину, про яку зараз дописую останню частину великого шматка дисера. Ось вона:

BeaverSwampAlgoma1920

Витягла його з метою подивитися, чи там щось є, що би можна було зараз використати як spring-board і таким чином пришвидшити занурення в процес активного писання. І таки є, як не дивно, – це перше ессе для Сема, за яке я отримала від нього A (він зняв був пів бала і вийшло А-, бо воно було на тиждень запізнене, але по суті це було таки А). Якраз в той сам час воно було написане, що й рекомендація з попереднього поста – вже не пригадую, чи рекомендацію він написав до того як це ессе прочитав, чи після.

Так от, є там такий загадковий для мене Семів коментар на полях: “Good point but poorly communicated”, стосується він цього ось абзацу:

The sky takes hold of what’s departing (into death?), covers it up and shields – us from it, it from us. The sky prepares the future – that future is held in the spot of promise without being revealed yet. (It also shields us from the blackness of the mystery – covering from us that black grain of being(?) itself, that appears through the crack in the sky.) This is how it helps us, mortals, – by covering up, shielding us from our own past, leading us through time, through seasons, so that we could move on, and also, calling us into the future – that bright spot of promise on the horizon. If we do not move on – from all that has died long ago, we will be stuck with all our phantom limbs. In a way, that seasonality of the sky gives us a pace, a rhythm of moving though and beyond, and not being stuck. And yet without rushing us ahead, so that we do not run around (and away) into our work and our daily life when it’s time for us to rest and stay, and, actually to take care, sort out, and so to be able to leave behind our past.

Я тоді ще була не така нахабна дівчинка, як пізніше стала, ще не влаштовувала зустрічі для розбору польотів (чи може тоді ще просто Сем не пропонував мені такі зустрічі), і тому Семові коменти розбирала самотужки, часто ще з одним знайомим, який був в категорії Семового студента багато років, і часом міг мені краще пояснити, що саме Сем мав на увазі. Втім, невдовзі цей контакт теж обірвався (я про це писала недавно в пості про Модільяні – от як все чомусь нагадує зараз про рік 2005), і я залишилася сам на сам і Семовими коментами :).

Ото я досі не можу зрозуміти, що саме він мав на увазі – що саме було там в тому параграфі good point, і чому poorly communicated. Хоч, мушу признатися, що я цю фразу взяла на озброєння (мабуть несвідомо), трохи пом’якшила, і теж використовувала в коментах до ессе своїх студентів. 🙂 Академічна спадковість – велика сила…

Advertisements

Dissertation outline

На прохання потенційної нової керівнички зробила приблизний план свого дисеру. Вишневим виділила частини які ще слід написати або сильно переписати.

0. Introduction – the project, the method, very brief literature review.

1. “Beaver Swamp, Algoma”
Beaver Swamp Algoma 1920
This chapter does not go into the divine and the holy, but it does important preparatory work for dealing with the holy in the second chapter. The chapter describes and thinks through a change of bodily attitude, which is required for us to become sensitive to the holy. This change of attitude can be characterized as a shift from dealing only or primarily with entities, to becoming aware of or sensitive to being, once this shift is achieved from time to time and the “new” attitude becomes more familiar, it becomes possible to go further and sense out the holy.

1.1. Introduction.
1.1.1. The lack of God in destitute times
1.1.2. Being and holy, the unhomely and the homely in the Ister lecturecourse
1.1.3. Antigone and her destiny
1.1.4. Bodily attitude (one of the main notions in the phenomenology of this dissertation.)

1.2. The place of the trees
1.2.1. The dying of the trees
1.2.2. The red

1.3. Transitions
1.3.1. The sky
1.3.2. Disappearing of the trees
1.3.3. Heidegger on πέρασ
1.3.4. The crack
1.3.5. The screen of trees

1.4. The light
1.4.1. Affectivity and temporality
1.4.2. The white
1.4.3. Silence and awaiting

1.5. Conclusions (possibly merged with 1.4.)

2. “Northern Lake”
Northern Lake 1923
This chapter deals with the holy, more precisely, with the experience of the holy from the human perspective. The change of bodily attitude described in the first chapter is re-described, and developed further. The chapter is working through a two-fold experience of the holy as a) the familiar and akin to humans through joy (Freude) and wellbeing (Heil) and b) the strange and concealed through ground and generality.

2.1. Introduction
2.1.1. The holy, the divine and the gods
2.1.2. Wellbeing (Heil) as a human experience of the holy
2.1.3. Generality

2.2. The holy as gentle and familiar
2.2.1. The yellow
2.2.2. Quiet joy
2.2.3. Friendliness
2.2.4. Gaiety
2.2.5. Mediation and the middle

2.3. The depth and the flesh – the holy as the strange, the unfathomable
[this is the part that needs to be re-written, so I’m not sure yet, how it will be broken down]

3. “Lake and Mountains” [optional]
Lake and Mountains 1928
I have done some body-hermeneutics on this painting and have a feeling that it would potentially help me with the divine. But that might make this project somewhat hard to swallow, so it might be a good idea to postpone this part.

4. Conclusions, or where do we go from here

Про гори – Кайлаш

Мій цьогорічний візит до Індії пройшов, крім всього іншого, під знаком розмов про “паломництво” до Кайлашу. Внаслідок жаркої пори року, в нашому медитаційному центрі в Мумбаї не-індійців були одиниці. Одною з них була Ніна з Москви – жінка невизначеного для мене віку (десь мабуть між 40 і 50) з минулим московського юриста, і непоганим індійським досвідом – вона прожила в Індії кілька років, з’їздила її вздовж і впоперек, і може годинами розповідати, куди варто поїхати і що подивитися. Причому їй це все вдалося з дуже млявою англійською. Крім кольору шкіри і опікунства над двома дядьками з Татарстану, які зовсім не знали англійської, нас з Ніною поєднувало ще й те, що її порадницею теж була Нейна, от тільки на відміну від мене Ніна досить пофігістськи ставилися до формальностей процесу – “домашнє завдання” не робила взагалі, або робила тільки те, що сама вважала за потрібне, постійно порушували всякі дрібні правила і намагалася втягнути мене в якісь дрібні пригоди. Я в принципі не проти була, бо не надто люблю організовувати і планувати якісь вилазки, то власне вона показала мені і мол, і друге Інтернет-кафе (коли “моє” було зачинене), і ше б показала де за рогом кури продають, а де рибу, якби мене не влаштовувала повністю наша внутрішня кухня, і якби дрібні продуктові магазинчики всього Мумбая не були на страйку. Шкода, що ми з нею тільки на одні вихідні перетнулися, а то б вона мене точно на якісь при-мумбайські місця туристичної слави звозила – ті самі печери Елефанти, про які я вже другий раз говорю, що ніби й не проти подивитися, а все ніяк не доїду, або й оригінальніше щось.

Не знаю, чим вона зараз в Москві займається (зазвичай не задаю малознайомим людям особистих запитань, тому знаю про них тільки те, що самі розповідають), але факт що вона приїхала цього разу до Індії десь на пів-року якраз на найнеправильнішу погоду, заради того, щоб поїхати на Кайлаш. Кайлаш знаходиться в Тібеті, тобто щоб потрапити туди потрібні китайські візи, а також всякі інші формальні дозволи китайського уряду – Ніна казала мені, що чула багато історій про невдалі виїзди на Кайлаш, коли поїздки зривалися в останній момент, і бажаючі, вже прилетівши в Катманду, чи, ще краще, приїхавши до китайського кордону, дізнавалися, що нічого не буде, бо на Кайлаш китайці раптом вирішили “не пускати”, туристична фірма при тому вмивала руки, немалі гроші просто пропадали. Тобто, враховуючи непрості міжнародні відносини в регіоні, там може вийти по-всякому, і Ніна дуже старанно вибрала фірму, і добре перевірила через якісь їй відомі джерела – я не вникала, які саме. Як виявилося, такий самий виїзд на Кайлаш, і з тою самою туристичною фірмою, тільки на інші дати, зібралася також і наша Нейна (що додало Ніні неабиякої певності). А через те, що Ніна англійську знає трохи приблизно, вона мене попросила помогти їх поперечитувати брошури з остаточними описами маршруту та інструкціями, а ще й заодно сходити з нею на останню зустріч з її тур-агентом, де вона хотіла задати запитання і переконатися (з моєю допомогою), що вона все правильно розуміє. Ну то я тепер теоретично підкована з питань виїздів до Кайлашу.

Continue reading

наглядачі

Уяви собі, яке в них життя. Працювати наглядачем в картинній галереї. Весь день сидіти, стояти чи походжати по залі з картинами, скульптурами, і всяким таким. Нехай тих зал більше ніж дві чи три. Нехай їх двадцять, чи навіть тридцять. Але ж наскільки більше робочих днів в році! А в п’ятьох роках?

Цілий день тиняєшся в замкнутому просторі. Пильнуєш за відвідувачами, шоб не пхали лапи куди не слід, і не порушували стерильності (ага, і в сенсі безплідності також) середовища. Вловлюєш краєм вуха огризки штампів самозакожаних гідів, які старанно напихають ними школярів різного віку з метою навчити їх “правильно” оцінювати мистецтво. Спостерігаєш за дивними парочками, в яких, зазвичай, хтось один випендрюється і компостує мізки другому, а другий ходить за першим розвісивши вуха, або прикидається що цікаво, подумки стогнучи, коли це все закінчиться.

Це все ще можна би було терпіти, якби не ці картини. Вони всюди, розумієш, всюди! Ну картина та й картина – виси собі тихенько, нікому не заваджай. Так ні, вони зі всіх боків оточують тебе і тиснуть, і всі вимагають чогось. А звідки тобі знати, чого їм треба – ти ж не куратор, і не критик, не митець, і навіть не любитель. Ти просто наглядач. Кожна нормальна людина після двох-трьох годин в галереї втомлюється, після чотирьох починає боліти голова, після п’яти гарантована нудота. Втім, нудота може початися ще на першій годині. А тут, уяви собі, цілий робочий день, цілий тиждень, цілий рік, і не один. Тортури мистецтвом, сховатися від якого можна хіба що в туалеті.
про дві категорії картинних наглядачів