Back in To – повернення в будні

Пропустила катастрофу – була в той час в літаку, точніше, в аеропорту перед польотом. Звернула була увагу, що дядько якийсь по-російськи з кимось дуже емоційно розмовляв по телефону, подумала, “про війну” – тепер знаю, про що саме.

Вдома тихо і трохи тоскно, після майже двох тижнів “колективного життя” з його гамором, і людськими стосунками, в які так приємно занурюватися, втікаючи від себе. Океан. І гори… Альпійські луки з іван-чаєм, нечуй-вітром і звіробоєм. Озера, в яких можна лежати довго на поверхні, заливши вуха водою і слухати її і свій подих, чутися напів-рибиною… Орли і чаплі, водяні вужі і земляні білко-бурундуки, кожен четвертий з яких любить обніматися, а решта три кусатимуть тебе за пальці, коли ти спіймаєш їх рукою, по якій вони тільки-но необачно ходили в пошуках якихось людських смаколиків. Я б там жила, в тому Ванкувері, але, якщо подивитися чесно, то океан і все решта – дрібниця порівняно з рідністю людей.

Мої квартиранти на місці. Гафійка переважно вночі сидить, і менше мене боїться, а вдень переважно Джордж (довго вагалася, як його назвати, а зараз думаю, чи не помилилася я, хто з них він, а хто вона). Він підскакує з гнізда щоразу як в мене щось впаде або я підійду надто близько до вікна, відходить на край балкону і прикидається, що яйця – не його. Забув мабуть, що то я тут живу, а вони – між іншим, а не навпаки. Десь за тиждень мали би вже вилупилися, якщо з ними там все гаразд.

20140719-113402.jpg

UPD: we have news, and newborn pigeons really do look ugly…

20140719-114644.jpg