Моя Швейцарія

Я вже писала раніше, що частину своїх недавніх перельотів через пів-світу літала вперше швейцарськими авіалініями. Відразу мушу сказати, що маю давній сентимент до Швейцарії і всього швейцарського – в той час як більшість моїх знайомих (включно з самими швейцарцями, але їм – можна) постійно плюються, на приклад, з приводу швейцарських снобізму і ксенофобії, чи надмірної організованості, ригідності і браку адаптивності, чи обивательського або містечкового підходу, мені особисто зі всім швейцарським, в тому числі з людьми, завжди неймовірно “везло”. Я не можу пригадати жодного швейцарця чи швейцарку, і жодного швейцарського досвіду, який би в мене викликав якісь негативні асоціації, і навпаки, більшість їх в моїй пам’яті мають виразно позитивне, а не всього лиш нейтральне забарвлення.

Читати далі про мою Швейцарію

Advertisements

полетіли

Після завтра йдемо цілим класом (з Семом) дивитися скульптуру Річарда Серра в … аеропорт. Це типові для Серра зігнуті аркоподібні жилізяки :). Осьо картинка: http://www.flickr.com/photos/imuttoo/2223608709/ (пробувала приклеїти автоматичний лінк, але з тим даялапом – ну його, довго чекати).

Прикольне в тому всьому, шо скульптури (там ше є пару інших скульпторів) знаходяться в залі міжнародних відльотів, в який потрапляють вже після проходження всіх секюрітів, і всякого такого. Сем сильно пишається тим, що йому вдалося роздобути дозвіл на наше проникнення “за межі”. Це ж якась типу міжкордонна зона виходить. Ше невідомо, правда, чи мене туди впустять, бо вони хочуть офіційний документ з фоткою і адресою, а в наших українських закордонних паспортах (єдиний мій офіційних документ з фоткою) жодна адреса не зазначена.

Отак.

цікаве в новому йорку

Вчора балакала з Семом, то він мені сказав, що хоче з’їздити в Нью-Йорк на ретроспективу американського скульптора Річарда Серра. В Сема до нього особливе ставлення – він писав про один його твір розділ своєї книжки.

Ми навіть їздили його дивитися цілим класом років 5 чи 6 тому – він стоїть посеред поля на землі, чи то пак в землі. Коли ми там були – то був десь квітень, поле було свіжозоране і свіжозасіяне… І в ньому ці бетонні плити… Я взагалі-то тоді зовсім не зацінила того твору (ну та я відом своєю нехіттю до суперсучасного мистецтва), та й мало хто зацінив – Сем тоді був мабуть засмучений. Чи може не засмучений, але факт, шо після того більше туди студентів не “возив”.

А потім в Базелі я любила ходити до його конічних форм – вони стоять якраз напроти театру, і якшо дибати з вокзалу до центру, чи з центру на вокзал, чи просто по центру – завжди можна якийсь час “потупати” поміж тими кусками заржавілої сталі – потестувати звук і простір.

Ну то я пішла пошукати шось про ту ретроспективу для годиться – і нагуглила лінк .
(Ото би в нас навчилися таку офігєнну рекламу виставкам робити!!!) Там на другому поверсі три нові твори стоять, і чути було по телефону, шо Сем аж пищить, так хоче їх походити – він каже, шось в них мінойське є, а ж мінойське – то ще одна його любов. І дійсно, шось в них є цікаве, і коли сам скульптор каже, шо в них він переплюнув сам себе (чи може вони переплюнули його) – то ймовірно, шо так воно і є…

І ще цікаво – він називає те, що він робить “будуванням”. “Коли я його будував…” і т.д. Цікаво би подумати, які імплікацій цього… Хоча, які там імплікацій – зразу Bauen Wohnen Denken спадає на думку.