Canada, her natives, and their revolutions – a film

Just watched this film for the course I’m TAing right now – my students are supposed to have a debate on the topic of Aboriginal land claims, and in particular about the Oka crisis in 1990. In case one of the assigned groups does not show up, I have to be ready to play devil’s advocate, in this case, argue against the Mohawk land claims or the methods they have used do defend them.

The film was quite disturbing, as it should have been, not only because the issue itself is disturbing, but also because I had to face yet again, how much the revolution and war in Ukraine in the past almost two years has changed my views on violence and violent (or potentially violent) civil resistance. It was interesting to see, that even the Canadian army guys and some officials, when commenting on camera, were calling the mohawks who were defending the land “warriors” – that is something that really kept them humanized in spice of some serious racial tensions and nastiness doing from some quebecois, and, I wondered, whether it was this humanization, that did keep all of them alive at the time, and eventually free, and relatively few of them seriously injured. Yes, they themselves mentioned a few times in the film, that it was war,- how different from, and at the same time, how similar to the meaning that “war” has for me now. I remember distinctly my post on Facebook when I said “this is war”, when the first lethal bullets were fired on the day when the first three protesters were killed in Ukraine. That time also, the meaning of “war” was still very different from what it became a few months later.

The yellow bulldozer at the very beginning of the film, of course had to remind me of one in Kyiv on Bankova. Acquired in a similar way, and used in a similar was as well.

Anyway, watch it yourself if you want. It’s been 25 years exactly.

Австро-угорський вибір: дітей в школу, або сідай в тюрму!

Читали із студентами уривки Волстонкрафт, а саме, її критику феєрично-безглуздих педагогічних рекомендацій Русо, ну і мені згадалося освітня реформа Марії Терезії (я власне після того семінару із студентами, по дорозі додому, писала попередній пост, і власне тому мабуть Марія Терезія в тому пості з’явилася). Оскільки про ту освітню реформу я не пам’ятала нічогісінько, крім того, що власне там написала, то вчора принагідно полізла дочитувати про це у вікіпедії (а де ж іще – пошук за ключовою фразою нічого особливо не дав – видно англомовні джерела Марію Терезію не надто люблять.)

Так от, Галичину було анексовано до Австро-Угорщини при першому поділі Польщі в 1772 році, освітню реформу Марія Терезія запровадила в 1775. Згідно цієї реформи всі діти в імперії віком від шести до дванадцяти років, не залежно від статі, і всього решта теж, повинні були йти до школи. Тих хто протестував (батьків, я так розумію, які особливо протестували по селах – мабуть не хотіли відривати дітей від картоплі – привіт kerbasi ), Марія Терезія сказала садити в тюрму.

Тим часом, (дізналася про це на ФБ від моєї ліцейської вчительки фізики) міністерство освіти і науки кілька тижнів тому затвердило концепцію профільного навчанням старшій школі, з такими перлами як профільний предмет фізкультура (!!!), і заочне навчання в школі для села: “У сільській місцевості, за відсутності учнів для формування класу, профільне навчання може реалізовуватися за індивідуальними планами і програмами з метою задоволення індивідуальних запитів учнів, у тому числі за дистанційною формою навчання чи у формі екстернату.” – тобто нічого не робити, або “я пас курчата за селом” :).

Так шо, нема на них Марії Терезії і бабці Австрії…

Ось мені такий портрет її подобається, хоч він ніби-то десь років на п’ятнадцять раніший за освітню реформу:

Феміністична тема не відпускає

Тільки-но я подумала, що феміністичну тему залишено позаду, як вона мене знову вчора догнала під сам вечір.

Читаємо із студентами уривки Метаморфоз Овідія – передостанній семінар в році, готуємося до екзамену. Ну і оскільки студенти досі, як виявилося, не бачать різниці між “описати” і “проаналізувати”, я їх поділила на групи, дала кожній інший кусень тексту, і придумала завдання, яке мало б їм дати кілька рецептів початку аналізу.

Ну і одній групі, в якій випадково виявилися самі хлопці, випала історія про Аполона і Дафну. Як хто забув, Аполон образив Купідона, і той на здачу покарав його невзаємним коханням до річкової німфи Дафни. Ну то Аполон за нею біг-біг, а вона від нього втікала і втікала, врешті коли вона заморилася і добігла до батькової річки, то попросила змінити її тіло, і була перетворена на лаврове дерево. Аполона це все одно не збило з тяги, він його мацав, обіймав і цілував, а воно він нього скоцюрблювалося, а потім він собі нарізав з нього гілочок, і сказав що буде їх носити, і це буде знак тріумфальний переможців. Ну то хлопці щось там презентували, провели паралелі з Персефоною, більш-менш адекватно, і тут почалося найцікавіше. Коли зайшла мова про зґвалтування, інша група, в якій були самі дівчата почала сперечатися, що ніякого зґвалтування там нема і бути не може, бо ж він її любив, і як можна зґвалтували дерево, а що він її руками мацав, ну то що, як ми в автобусі випадково когось зачіпимо ліктем то це вже зразу зґвалтування, і так далі в такому ж стилі. Хлопці мої випали в осад і взагалі втратили дар мови, я з дівчатами трохи посперечатися, але загалом не переконала.

Ну так от, я там десь писала, що феміністична тематика для мене зараз неактуальна – забираю свої слова назад. Вчора вона знов стала для мене актуальною, і буде такою доти, поки такі от 18-річні дівиці з патріархальних культур, не зважаючи на свої круті телефони, міні-спідниці з шкіряними чоботами і два кіло макіяжу, будуть декларувати, що “якщо він любить, то має повне право за нею гнатися, її мацати і цілувати, і взяти собі все що йому хочеться, бо ж то любов, а ніяке не зґвалтування”, і псувати нормальних хлопців, яких їх мами-феміністки навчили, “коли жінка каже “ні”, то розумій це як “ні””.

Отаке в нас в Канаді. А в Америці, кажуть два 16-річні школярі зґвалтували однокласницю, при тому ціле їхнє містечко намагалося всю цю тему замовчати, і виплило все це діло ніби-то завдяки якійсь онлайн-групі підтримки, а всі основні медії облажалися тим, що подали історію в контексті побивання за змарнованою юністю і футбольною кар’єрою ґвалтівників.

А ви кажете, забанили в спільноті фемінізм-уа. Я б сама своїх студенток кудись забанила за ту маячню, яку вони несли вчора на семінарі. Добре що вже кінець навчального року, і мені їх ще тільки двічі бачити.

Про боротьбу з плагіатом

Оскільки викладачка, на яку я цього року працюю, не дуже технічно-налаштована, вона вирішила веб-сторінки для курсу не заводити. Вона чомусь вважає, що якщо заведе веб-сторінку, то студенти на лекції не ходитимуть (ну й чудово, сказала б я, вона натомість жаліється, що в їй в мікрофоні чути, як вони підчас лекції про побачення домовляються).

Ну а мені бракувало поля для оголошень, і додаткового обміну думками, то я завела для своїх блог.

Вони там мали постити свої презентації і коментарі із своїми корисними думками після презентацій інших студентів. Суть в тому, щоб вони тренувалися писати, висловлювати свою думку, а також вчилися на помилках і досягненнях інших. Ну, я ту їхню писанину, як видно, не досить уважно читала, тим більше в цих першорічників зі школи якийсь такий тупий канцеляристський стиль, що в нього не надто й охота дуже вчитуватися. Ну але один пост минулого тижня видався мені надто неприродним, то я полізла його в Інтернеті шукати, і досить швидко знайшла.

Тут в нас теоретично з плагіатом не так як в Україні було – з другого разу можуть і з уні вигнати, але практично щоб довести випадок чийогось плагіату, і щоб його записали в систему, треба пройти стільки зустрічей, паперів і психологічного шантажу, що більшість викладачів намагається просто поставити двійку, замість того щоб формально подавати справу про плагіат.

Ну то поговорила я з викладачкою, вияснила, що їй зовсім не охота буде цим ділом займатися, і вирішила поки що боротися з цим ділом самостійно і неофіційно. Тобто не зовсім самостійно. Оголосила своїм гаврикам, що в нас є тут випадки плагіату, і що перший, хто знайде отримає приз 5 додаткових балів до загального рахунку балів за участь (це 20% оцінки за курс). Ну і що б ви подумали, тут один студент, який багато пропускає, і йому ті бонуси дуже до речі, знайшов вже мені 4 штуки за 2 дні! Ще не придумала, що я з ними зроблю, але в будь-якому випадку постараюся налякати всіх так, щоб в наступному семестрі вони навіть не думали тягати мені це сміття і ліпити в моєму блозі під виглядом власних думок.

Отакі в мене тут війни за 4 дні до Індії…

перли

Таке-ось переслала сьогодні секретарка:

Tomorrow is April Fool’s Day and as a result it is plausible that we may experience receiving emails that contain April Fools Day virus.  Presently there are no indications of such an occurrence, however, I wish to remind you to be vigilant that should you observe an email whose sender is unknown to you, or if you are asked to click on a link, you are strongly advised not to respond to the email or click on the link.  Clicking on an unknown link can have devastating affect on the contents of your computer and your identity, hence be very cautious before you take such an action.  

I also request that you kindly circulate my note to all your department colleagues and wishing you all the very best.  Many thanks and regards,

Мені найбільше сподабалося оце: "can have devastating affect on the contents of your computer and your identity."
Тут навіть студентів не треба цитувати для сміху – досить процитувати університетських комп’ютерників.

про партії і їх ідеологію

Пам’ятаю, на Майдані (віртуальному) була поширеною думка, що нам треба партії всякі і різні, але які би чітко визначалися за своєю ідеологією, бо за станом на тоді всі українські партії в ідеологічному плані були ніякі.

Для мене особисто така ідеологічна одновимірність завжди видавалася дещо нереальною, бо в мене деякі крайньо-ліві погляди поєднуються з іншими крайньо-консервативними, а тут це протилежності в сенсі ідеології. Ну, або, як казав Андрухович, що в Польщі йому ближчі праві, а в Німеччині – ліві.

Але от кілька днів тому була нагода переконатися, як це цікаво, коли партії поводться приблизно так, як і мають згідно їх ідеології. Звичайно, мова йде про наш страйк: провінційний парламент (типу облрада) намагається видати закон щоб насильно припинити наш страйк (оскільки адміністрація університету все що відмовляється від переговорів, навіть після того, як затвердження їххньої пропозиції щодо нашого контракту не пройшло, бо ми проголосували проти.)

Так от, в нас тут три серйозні партії:
– консерватори (типу праві, мають зараз більшість в канадському парламенті, але не в нашій провінції).
– ліберали (центристи, мають більшість в нашій провінції). між іншим, ліберали на загально канадському рівні спробували були стати трішки лівішими на кілька років, але то їм не пішло, вони не спромоглися переграти консерваторів, поміняли лідера, і, так виглядає, відкотилися назад до середини.
– НДП, нові демократи (ліві, але не такі як наші социки чи комуністи, а такі приблизно як Тимошенко, тобто як її програма, мінус її типу національну свідомість, суспільну мораль, традиційні цінності і всяке таке. Хоча, якщо врахувати, що тут суспільна мораль, традиційні цінності і національна свідомість багато в чому протилежні до українських, то мабуть ці НДП все-таки близькі до програми Тимошенко 🙂 ).

Ну і як слід було очікувати, консерватори підтримують адміністрацію (корпоративні зв’язки, все-таки), ліберали як справжні центристи прикриваються стаждаючими студентами і хочуть просто спекатися проблеми, і тільки НДП виступає на захист прав "трудящих", себто нас.

От я і подумала, як би було прикольно, якби українські політики були послідовними, якби можна було спрогнозувати їх позицію щодо ключових птань, бо вона би відповідала їх ідеології… Тоді би не можна було просто казати "всі вони злодії", а доводилося би все-таки брати відповідальність за свій вибір, і голосувати за ідеологію, а не за лідера. Не те, що "всі вони злодії" не відповідає дійсності. Тут вони теж всі злодії, і протягом останніх парканадцяти років мали нагоду це продемонструвати, але все ж, навіть злодії визначають напрям, яким рухається країна.

Ми чекаємо, поки нас примусять повертатися на роботу. НДП гальмує законодавчий процес. Але наша перемога після голосування перетворилася на поразку після цинічної відсутності реакції адміністрації. От і знову повторення історії – чергова війна, чергова битва, чергова поразка, чергове підтвердження, що треба якнайшвидше спробувати закінчити, і забиратися звідси.

Бо розбите корито, – воно завжди розбите корито.

А з іншого боку, суть в тому, щоб спостерігати драму, а не втягуватися в неї… Мені ще вчитися, вчитися, вчитися…

strike update

Ну шо, я просиділа півтора дні за голосувальницьким столом, ставляси галочки в списку голосуючих. ми таки проголосували проти насильницької ратифікації контракту (63% голосів). Тобто страйк триває.

В адміністрації університету тепер є лише два виходи: пролобіювати закон, який би заборонив нам право стайкувати, або швиденько запропонувати нам приблизно такий контракт, якого ми домагаємося.

Почуття солідарності трудящих зараз офігєнно натхненне. Набагато краще ніж минулого тижня. Цікаві взагалі всі це спади-підйоми духа(ху?) в динаміці суспільних процесів :). Пора знову на мороз.

forced rat і всякі інші буденні справи

не те що ви подумали 🙂

Forced rat – це ми так скорочено називаємо єдиний туз в колоді нашого роботодавця – forced ratification. Оскільки наш страйк, про який я писала в попередньому пості досі триває, після двох тижнів різдвяних каніку ми знову повернулися на вулицю – на сніг з дощем, болото з морозом, мокрі шкарпетки і розгнівані водії (це шістки сімки і десятки нашого роботодавця).

Наш роботодавець, як і очікувалося, поторгувався 5 днів для краси (і для преси), але оскільки його остання пропозиція не була підтримана на наших останніх зборах, вони грають свого єдиного туза. Вони попросили міністерство праці огранізувати офіціне голосування з приводу їх останньої пропозиції – всі члени профспілки можуть проголосувати, або підтримавши роботодавця і його пропозицію, або підтримавши офіційну позицію профспілки.

В нас теж є тузи, єдина проблема цієї гри полягає в тому, що ні ми, ні наші роботодавці, покищо не знаємо, в кого козирний. Якщо всі шісти сімки і десятки нашого роботодавця, а також і всякі їхні політичні і психологічні ігри (королі з дамами), яких вони активго розігрували протягом страйку, виконали свою роботу, і виснажили нас до опупіння, тоді ми проголосуємо за адміністрацію, вона нас, переможно … (пропускаю дієслово), і ми вернемося працювати, фактично змарнувавши весь страйк.

Якщо ж порох ще є в наших порохівницях, якщо наші власні королі і дами повідбивали їхніх, тоді ми проголосуємо проти, і тоді козирний туз – той що в нас. Тоді адміністрація змушена буде піти на останній крок реальних поступок, бо наступати їм більше нікуди. Ну, вони ще можуть спеціально для нас видати закон через провінційний уряд, щоб відмінити наш страйк, але це було би вже занадто дико…

Отаке.

Тим часом мені востаннє продовжили дозвіл на навчання – до кінця цього року. Це значить, що до кінця цього року треба захиститися, або доведеться все кидати і забиратися…

Страйк, звичайно, всі робочі плани перепсував, бо про яке писання можна казали, коли прилазиш додому з холоду і морозу, і з холодної війни з машинами, водіями, пішоходами і різноманітними проявами їхньої агресії…

Єдине, на що я спроможна – почитувати Гайдегера про Георге і про Тракля, і мляво вводити в комп раніше повиділювані цитати з кількох пізніх лекційних курсів (“Принцип Грунту”, “Що називається мисленням?”, “Основні поняття”). Най вибачить Пелерін, перекладу не буде, щоч є велика спокуса поділитися, але часу ніяк не стає… Вперше читаю “Мова у вірші” про Тракля, і це дійсно офігєнні речі – про кольори, про Мандрівника, по “потойбік”. Раніше читала про Тракля лише “Мова”, і це одна з моїх найулюбленіших лекцій Гайдегера, ну і ця теж – просто фантастика, хоч я ще її зовсім не зрозуміла, бо читаю поки по англійськи, почну трохи розуміти тільки після німецького прочитання, але я вже від цього просто тащуся…

Ну, може колись хтось мій дисер на українську перекладе, тоді заодно і цитати будуть :). (ха-ха)

А ще в мене з’явилася спокуса написати листа моєму єдиному епістолярному партнерові, з яким ми вже десь рік як перестали листуватися… Тобто все йде до того, що пора змін насувається невідворотно, от би тільки набрати достатнього розгону, щоб на тій хвилі в’їхати в нову епоху, а не захлинутися…

Еге…

страйкуємо…

Ми, тобто наша університетська профспілка, страйкуємо.

Наш уні вже давно поводиться як корпорація (не те, щоб я точно знала, як саме поводиться корпорація, і чим корпорація відрізняється від некорпорації, тому це твердження радше інтуїтивного характеру, аніж фактичного).

Наш корпоративний стосунок до нашого уні двоякий: з одного боку ми – клієнти, і тому уні намагається здерти з най якомога більше грошей як оплату за всякі існуючі і неіснуючі послуги, які уні нам ніби-то надає. З іншого боку ми – наймані працівники, і тому уні намагається витратити якомога менше грошей оплачуючи роботу, яку ми виконуємо і всі інші соціальні запевнення. Ці ось складні стосунки регулюються контрактом, який підписується на кілька років. Коли термін дії контракта вичерпується, профспілка торгується з адміністрацією за “кращий” контракт. Якщо адміністрація впирається рогом і не хоче йти на поступки, ми голосуємо, і йдемо на страйк.

Цього року адміністрація вперлася всіма трьома рогами, видно, скучила за страйком. Внаслідок того, що нами виконується більше половини реального викладання в уні (бо наша профспілка це 1700 викладацьких асистентів, 900 контракних викладачів і 800 дослідницьких викладачів), цього разу сенат уні у зв’язку з нашим страйком відмінив всі навчальні процеси.

Поки ми на страйку, уні нам не платить. Тому, хто не має великої заначки, ходить на 4 години пікетування в день – ця страйкова повинність оплачується з назбираних за роки членських внесків. Пікетування полягає в тому, що ми блокуємо всі в’їзди в уні, і затримуємо кожне авто, яке хоче заїхати в уні на 2 хвилини, при тому даємо їм листівки, розмовляємо, і т.д. Оскільки всі університетські працівники крім нашої профспілки продовжують ходити на роботу, черги на в’їзді в уні стоять нормальні.

Останній страйк в нашому уні був вкінці 1999 року і тривав два з половиною місяці. Це був найдовший університетський страйк в Канадській історії.

Отаке бува.

академічне – посилання і бібліографії (I love ZO(te)RO!)

Останній тиждень уникала роботи над дисером під приводом розшуку примочок, які би мали полегшити технічний бік роботи над тим самим дисером (чим ближче до фінішу, тим виправданіші відмазки).

Ділюся одим із вчорашніх здобутків: zotero.org – безплатна примочка до мозіли, яка виловлює, акумулює і сортує бібліографічні дані (ну і ше всякі інші поки що нецікаві мені речі) прямо з сторінки інтернету. має плагін до ворда (навіть працює) і ще до інших програм яких в мене нема. моє осносне застосування – ця штука дуже просто генерує посилання і бібліографії (у заданому форматі) прямо у ворді із акумульованої через інтеренет бібліотеки.

Значить, шо я зробила – полізла на бібліотечний веб-сайт свого уні, і натягнула звідти купу бібліографічних джерел, які мені б довелося довго і нудно цикати пальцями (в принципі, можна і через якісь інші сайти тягнути, або імпортувати із вже існуючих бібліографій, але для мене поки що найпростішим і цілком достатнім виявився саме цей варіант. Єдине, чого воно поки що не робить (з того, що мені би здалося) – не дає можливості записувати “розділи” книжок інтегровано в саму книжку – доводиться їх зберігати окремо від книжки. Але “хлопці” на форумі цього зотера сказали, що над цим працюють.

так що я повністю прибалділа.

серед інших функцій того діла – можливість акумулювати, коментувати і тегувати буквально все, що нарилося цікавого в інтернеті.

чого мені ще бракує до повного щастя – так це безплатного німецького спелчекера. якщо нічого підходящого не знайду – доведеться купити 2007 офіс, який я зараз активно тестую.