віртуальний вік

Останнім часом почастішало коментарів, які так чи інакше стосуються мого віртуального віку.

Вперше стикнулася із своїм віртуальним віком років 5 тому. Треба сказати, тоді мій реальний вік був ще цілком гм… жвавим. Так от…

Діло було з iozhikov . В мене літні канікули, він гостює у Львові, ну і як то водиться між деякими особливо балакучими віртуальними знайомими – обговорюємо інших віртуальних знайомих не знайомих нам в реалі – типу а як ти думаєш, а хто такий той-то, чи цей-то, а як ця виглядає, а що вона в житті робить, а хто її знає, і .т.д.

А в мене тоді був секретний віртуальний персонаж – одна дама трохи може з причудами, але загалом планувалося що я згодом перейду на неї напостійно, і закину свій тодішній нік – надто він був безколірний ну і надто розсекречений. Ну а йожиков (відомий мені тоді під іншим ніком) і каже: та, вона мабуть якась діаспорна викладачка гуманітарного спрямування передпенсійного (читай постменопозного 🙂 ) віку. В мене так щелепа і випала. Ну я, звісно, розумію, що моя героїня була специфічна, ну і планувалося, що вона буде трохи загадкова і відносно зріла в своєму поводженні на форумі, але загалом від її імені я цілком природньо висловлювалася, мало що фільтрувала, мало що додавала.

Отоді-то і виявилося, що не зважаючи на мій ще цілком шмаркатий реальний вік, віртуальний вік в мене о-го-го.

Отак.

П.С. звали даму Персефона. Я тоді прочитала була одну книжку Ірігарей (так досі єдину), і сильно надихнулася власне цією міфічною персоною. Вона досі мені імпонує своєю незвичайністю. В якомусь сенсі теперішній нік – це продовження Персефони.