Питання зв’язків між Гайдеґером і стародавніми греками, а також всякими різними азіатами регулярно випливає в моїх розмовах з різними людьми, в тому числі і тут десь в цьому блозі спливало вже, переважно в розмовах з Костем. Ну то ось моя недо-експертна опінія про такі зв’язки. Недо-експертна, бо я цих питань спеціально не відслідковувала, тим більше в повному обсязі, крім, частково, Гайдеґера про Анаксімандра.
Гайдеґер прославився своїм питанням буття і значення буття. Десь мабуть від середини життя і до кінця, він виразно сприймає це питання не як абсолютне, а як епохальне. Епоха визначається тим, яким чином буття себе проявляє чи приховує, в яких формах і констеляціях. Гайдеґер бачить що епоха теперішня довершується, і водночас вироджується, відповідно є сенс якось спробувати вслухатися чи принаймні якось готуватися до епохальних змін, щоб коли вони настануть, не прогавити їх, а почути і відповісти (це складна тема, має до діла з богами і смертними, і їх роллю, я зараз не буду розписувати, але якщо раптом комусь цікаво – питайте). Він багато працює над тим щоб відслідковувати зміни всередині цієї епохи, вона для нього починається з Платона, Платон перший в “західному” світі починає мислити метафізично, фактично історія західної філософії є історією метафізики (що саме це значить – то теж інше питання). Він намагається якось продумати, спробувати, чи можливо, і якщо так, тоді як саме, мислити не-метафізично. Він навіть з часом відмовляється називати свою філософію філософією, бо для нього саме поняття філософії є терміном західної метафізики, натомість він говорить про “мислення” – Denken.
Так от, для того, щоб якось почати відчувати це не-метафізичне мислення, можна спробувати пошукати підказок в до-метафізичному. Тому Гайдеґер дуже серйозно займається греками – він прекрасно знає ранніх поетів, і вони йому допомагають мабуть відчути контекст того, як тогочасна мова працює в поетичному прояві (на відміну від, скажімо до-метафізичного мислення, а це в свою чергу на відміну від метафізичної філософії). З ранніх поетів в нього є Гомер з Гесіодом, це 8-7ст., з пізніх він любить Софокла, а з “мислення” – дуже мало фрагментів Анаксімандра (7-6ст), досить багато фрагментів Геракліта (6-5ст), і великий суцільний фрагмент Парменіда (6-5ст). Традиційно Сократа записують в наступний період з Платоном і Арістотелем, але наскільки я розумію, Гайдеґер про Сократа трохи іншої думки, втім, про нього Гайдеґер тільки між іншим говорить в тому, що я бачила, а не так як про інших – де він по цілому окремому лекційному курсу прочитав про Геракліта і Перменіда, а до Анаксімендра по кілька разів повертався в різних форматах. Він багато від них бере, часом в речах, які може неочевидні, бо настільки грунтовні, що їх легше не помітити, ніж помітити (одна з ознак метафізики – власне непомічання і ігнорування “грунту”), ми тут про це трохи розмовляли, не погоджуючись з Ґадамером.
Ну то ті ранні до-Платонівські греки-мислителі якраз по часу накладаються більш-менш один з Лао-цзи, і два – з Конфуцієм. Не дивно, що є спокуса їх порівнювати. Якщо глянути поверхово, складається враження, що вони ці греки з китайцями можуть тематично, символічно, і навіть за “стилем” перегукуватися. Але, і це “але” тут дуже важливе, Гайдеґер надає величезної ваги мові, і живому, справжньому, відчуттю мови, власне тому, я думаю, Гайдеґер, на відміну від сучасних Гайдеґеріанців, дуже мало і дуже обережно висловлювався про східних мислителів – я буквально може раз десь бачила щось про Лао-дзи здається, але і то дуже і дуже побіжно. Якщо він навіть не міг користуватися перекладами стародавніх греків, і власноручно їх переробляв, то як би він взагалі міг довіряти перекладам китайців, японців чи індійців, не знаючи мови? Тим більше в той час, коли переклади робилися західними людьми з західної точки зору, без належного відчуття культури, традиції, і самої мови теж.
Тому я часто не вірю ні Гайдеґеріанцям, які пробують притягнути Гайдеґера за вуха до сходу, не відчуваючи при цьому сходу, ні сходознавцям, які роблять те саме, мабуть не відчуваючи Гайдеґера, і не бачачи, наскільки обережно він ставився до міжкультурних відмінностей, і наскільки вперто не робив жодних виразних міжкультурних тверджень, принаймні в стосунку до Азії. Ото я відвідала була один курс у фрайбурзькому університеті (це типу сам центр Гайдеґеріанства) поважної пані професорки, експерта з пізнього Гайдеґера, курс називався “Речі” – “Die Dinge”, дуже доречно в контексті пізнього Гайдеґера. І казав мені Сем, як я туди їхала, не сильно від них чогось чекати, а я йому не повірила була, думала, все-таки ж Фрайбург (!). То я там мало не впала на лекції (добре що сиділа), коли пані професорка на повному серйозі почала розказувати, що вона зараз працює над традиційними японськими віршами, в перекладі (!), не знаючи японської мови взагалі (!!!).
Може це ще якось би можна було напів-виправдати, якби Гайдеґер про це нічого не казав, але ж він казав, в збірнику пізніших текстів про мову і поезію “Unterwegs zur Sprache”, який пані професорка просто не могла не знати – це один з двох мабуть найважливіших збірників про мову і вірші, всього лиш 12й том, в першій і основній частині загального зібрання творів. Ця книжка ще за життя Гайдеґера була видана. Так от, там є один текст, у формі діалогу (таких лише кілька Гайдеґер написав, в цьому випадку важливо, що це саме діалог), називається ” З розмови про мову. Між японцем і тим, хто питає.” (Якось так, англійський перекладач чомусь трохи спростив назву.) Так от, якщо раптом комусь цікаво, наскільки простим чи складним з точки зору Гайдеґера, може бути взаєморозуміння в сенсі мови і культури (грубо кажучи) між західною людиною і східною – прочитайте перші п’ять сторінок, якщо хочете почати розуміти, чому саме така в Гайдеґера позиція – прочитайте перші двадцять. Можна і цілий текст теж прочитати, я сама його повністю вже давно не читала – останній раз мабуть якраз коли у Фрайбурзі була. Ось тут можна скачати або прямо он-лайн почитати англійський переклад https://www.uploady.com/#!/download/10OLJqC~6P_/Bbezx2QIZd2g9m1w,
або якщо так не підходить, чи треба німецький оригінал – свистіть, я поштою вишлю файл.
Сем мій, між іншим, спробував провідчувати те до-метафізичне світосприйняття і світо-ставлення через мистецтво і тіло, а не через текст. Це з одного боку має свої обмеження, але з іншого відкриває інші можливості, і дало Семові дуже частковий, а все ж доступ до тих “культур”, від яких ми не маємо текстів взагалі, але маємо твори мистецтва. Тому власне і Мерло-Понті – ключовий для Сема, і метод його – не просто герменевтика, а герменевтика тіла. Сем любив казати “artworks are made by bodies for bodies”, і тому власне “body understands artwork”, своїм тілесним спосібом, точніше, величезною кількістю своїх тілесних способів. Тому Сема читати офігєнно цікаво, і хоч в людини яка не працювала таким чином часто може виникати скептичне ставлення до того, наскільки взагалі можливо щось справжнє провідчувати, артикулювати і зрозуміти своїм вла ним тілом (ну бо ми діти метафізики, один з результатів якої – тотальний суб’єктивізм і соліпсизм), але якщо самому спробувати, через якийсь час починаєш дуже чітко відчувати, як саме воно працює.
thinking and thoughtlessness 