Pen News

I wrote here: https://msvarnyk.wordpress.com/2014/08/04/pilot-metropolitan-fine-nib/ about my favourite among the cheap fountain pens, Pilot Metropolitan. The news has it, soon they are coming out in funky colors (I wished for red in that blog post), they look so good that it will be painfully difficult to choose :). The orange to die for, the green and purple not any worse, the ornamentation strip on the red one doesn’t look so good, which is great – fewer pens to be torn between. I hope they do come with fine nib also!

Кінець елегійності

Кажуть, улюбленим маминим поетом був Антонич. Поки її не вигнали з останнього курсу університету і заодно з роботи, вона працювала у відділі рукописів бібліотеки Стефаника, і там десь переписувала собі його недозволені вірші. Мені Антонич не подобався, поки я його не почула – була в театрі Курбаса вистава з його віршів, і я там в нього закохалася – ходила на ту виставу разів десять мабуть, якщо не п’ятнадцять. Власне в Антонича познайомилася з елегійністю – досі пам’ятаю майже цілу елегію про перстень молодості.

Другий досвід елегійності – Гьольдерлін, з яким познайомилася в Гайдеґера. Може я помиляюся, бо Гьольдерліна знаю лише дуже епізодично, але мені часом здається, що в нього навіть гімни трохи елегійні – така от настроєва парадоксальність. Гьольдерлінова фраза в Істері “Wo aber sind die Freunde?” резонує з найсентиментальнішими і найвразливішими закутками моєї пам’яті. Так сталося, що під знаком тих слів я прожила минулі кілька років. Одним з мабуть найвиразніших моментів цієї моєї елегійності була смерть Сема, а з нею – раптова втрата виразності майбутнього цього дисера, не в останню чергу тому, що стало незрозуміло, для кого, тобто в розмові з ким його писати. Але це був далеко не єдиний аспект моєї елегійності, почався в мене цей період раніше, ще коли Сем був цілком живий і здоровий – він захворів якраз десь підчас моєї останньої Індії, коли я була у Вайтарні, спостерігала там за внутрішніми відномонами смерті іншого свого вчителя, і перетиналася там в снах з мертвими родичами (таки-так, Вайтарна – земля мертвих), про що тут трохи писала.

Перша частина мого дисера – теж про смерть, відповідно вона теж пронизана елегійністю. Якраз дописую її останні підсумкові розділи, скоро вишлю на прочитання новій керівничці, і сподіваюся що цим закінчиться елегійний період в роботі з картиною, в писанні, і може теж в житті, а це значить, що і в цьому блозі теж. (А ще я перестала жити сама, життя з іншою людиною добряче допомагає поборювати елегійність.)

Наступна частина дисера – під знаком спорідненого, але зовсім по-іншому настроєного, теж Гьольдерлінового слова Freudlichkeit. Це слово особливе, бо стосується воно не людських відносин, а тої атмосферної присутності божественного чи священного, яка наповнює наше існування здоров’ям і сенсом, зцілює і живить нас – тому допоки вона, ця “дружність”, чи може краще перекласти її як привітність, чи навіть погідність (такий ніби далекий переклад може бути виправданий через сукупність інших контекстів в яких знаходимо це “священне” в Гьольдерліна) триває “при серці”, чи може “під серцем” (???), то ми, люди, радо “порівнюємо” себе з божественним, тобто перебуваємо з ним у якихось справжніх, добрих відносинах.

Це, між іншим, мій новий Пілот Метрополітан, якого я таки купила замість того, якому погнула перо, впустивши на підлогу. Чорнило – коричневий пілот в картріджах.

Кінець елегійності – початок … чого?

Час покаже…

Pilot Penmenship Extra Fine

Bought this pen a while ago, but haven’t used it much – it’s just not smooth enough for everyday writing – my hand gets tired fast, and I would not want to annoy that tender joint I have that’s been very quiet and well-behaved lately. For $8 though that’s an amazing pen to have…

Here you go:

   

  

 Now, since I dropped my favorite everyday Metropolitan on its nib and bent it, I might actually swap the nibs between the two, because Metropolitan has a really nice case, would be a shame to waste it (I read online that Penmenship, Metropolitan, Prera and some other Pilots are inter-swappable). Prera’s still the favorite for special occasions and waiting for a fancy pilot ink of exotic color to be bought. Here’s for you a comparison of Penmenship in blue with fine Prera in red, and other Pilot medium in green:

  
If you’d like to read reviews from proper pen fans, read them here, where I bought mine:

http://www.jetpens.com/Pilot-Penmanship-Fountain-Pen-with-Ergo-Grip-Extra-Fine-Nib-Clear-Body/pd/4008

By the way, I’m planning to buy a new Metropolitan there some time soon…

P.S. the difference between East-German and West-German “t”:

Pilot Metropolitan Fine Nib

The more I use this pen, the more I love it. In that price-range, this pen is definitely a find and a give-away too. First of all, it glides beautifully, it is a bit thicker than the fine nib Pilot Prera, which in the photo is with red ink (and I don’t have a medium Prera to compare), but it is definitely thinner than medium Pilot 78G (green ink). That is just the beginning. It has a metal, not plastic body, very well executed, and that makes all the difference in the world. It’s cool to touch, sleek, and pleasantly heavy in the hand, long enough to provide a nice balance while writing. With 78G being roughly in the same price range, there is absolutely no comparison with regard to the look and the feel, Metropolitan does not look or feel cheap. I have not had a chance to compare this one with a fine nib 78G, but even if 78G happened to be finer, still, I would never buy one again, because its cheap plastic feel spoils half of the pleasure of writing with it.

Here is where I bought this fine nib Metropolitan http://www.jetpens.com/Pilot-Metropolitan-Fountain-Pen-Fine-Nib-Violet-Leopard-Body/pd/12078 and I would buy it again, and perhaps evermore than once :). Too bad it does not come in dark red.