дивна динаміка в цього жж

вже два місяці нічого сюди не писала, хіба читала френдів, і то рідко, а мене продовжують френдити якісь дивні люди. ну не в сенсі, що люди дивні, а в сенсі, що дивно, чого вони мене френдять 🙂

я тим часом добила студіків – до вересня чистий спокій без них, ну і теоретично пишу дисер. практично це проявляється в млявих спробах редагувати свій майже річної давності пейпер про картинку на юзерпіку, з метою зробити з нього розділ дисера.

треба написати листа своєму індійському музичному гуру – поки в них там не закінчилося навчання і він не чухнув на літо кудись в европу чи америку.

і ще багато кому треба написати листа, на приклад, Гопалові з тої ж індії, Пурнімі з австралії, Жужі з угорщини, ще би кільком людям з україни щось написати… але настрій зовсім не епістолярний. мій єдиний епістолярний… гм… партнер, який спромагався надихнути мене на епістолярні подвиги впродовж останні двох років врешті кудись відпав.

кілька днів тому добру годину розказувала Сорінові про свої індійські враження, знову захотілося туди в Вайтарну як додому.

тут весна цього року на диво повільна, прокидатися все ще важко. сама не можу повірити, що в індій майже щодня вставала з великим задоволенням між 4 і 5 ранку, навіть перед воронами.

йожиков, якщо ти це читаєш – ти мені сьогодні снився десь під ранок. досі не можу допетрати, що б це мало значити.