Витягла з папки десятирічної давності ессе – про ту картину, про яку зараз дописую останню частину великого шматка дисера. Ось вона:
Витягла його з метою подивитися, чи там щось є, що би можна було зараз використати як spring-board і таким чином пришвидшити занурення в процес активного писання. І таки є, як не дивно, – це перше ессе для Сема, за яке я отримала від нього A (він зняв був пів бала і вийшло А-, бо воно було на тиждень запізнене, але по суті це було таки А). Якраз в той сам час воно було написане, що й рекомендація з попереднього поста – вже не пригадую, чи рекомендацію він написав до того як це ессе прочитав, чи після.
Так от, є там такий загадковий для мене Семів коментар на полях: “Good point but poorly communicated”, стосується він цього ось абзацу:
The sky takes hold of what’s departing (into death?), covers it up and shields – us from it, it from us. The sky prepares the future – that future is held in the spot of promise without being revealed yet. (It also shields us from the blackness of the mystery – covering from us that black grain of being(?) itself, that appears through the crack in the sky.) This is how it helps us, mortals, – by covering up, shielding us from our own past, leading us through time, through seasons, so that we could move on, and also, calling us into the future – that bright spot of promise on the horizon. If we do not move on – from all that has died long ago, we will be stuck with all our phantom limbs. In a way, that seasonality of the sky gives us a pace, a rhythm of moving though and beyond, and not being stuck. And yet without rushing us ahead, so that we do not run around (and away) into our work and our daily life when it’s time for us to rest and stay, and, actually to take care, sort out, and so to be able to leave behind our past.
Я тоді ще була не така нахабна дівчинка, як пізніше стала, ще не влаштовувала зустрічі для розбору польотів (чи може тоді ще просто Сем не пропонував мені такі зустрічі), і тому Семові коменти розбирала самотужки, часто ще з одним знайомим, який був в категорії Семового студента багато років, і часом міг мені краще пояснити, що саме Сем мав на увазі. Втім, невдовзі цей контакт теж обірвався (я про це писала недавно в пості про Модільяні – от як все чомусь нагадує зараз про рік 2005), і я залишилася сам на сам і Семовими коментами :).
Ото я досі не можу зрозуміти, що саме він мав на увазі – що саме було там в тому параграфі good point, і чому poorly communicated. Хоч, мушу признатися, що я цю фразу взяла на озброєння (мабуть несвідомо), трохи пом’якшила, і теж використовувала в коментах до ессе своїх студентів. 🙂 Академічна спадковість – велика сила…
thinking and thoughtlessness 